Звісно, я тебе…

Якою може бути любов? Сліпучою та яскравою, мов конфетті, що розлітається в повітрі? Чи задушливою, яка стягує тебе на саме дно? Усе почалося з візиту поліції, коли до нічого не підозрюючої Хечжу навідався слідчий. Її хлопець Херок зник після їхнього побачення на водосховищі. Очевидець на березі знайшов білі кросівки — ті самі, що належали одному з них. У вітальні свого дому Хечжу починає розповідати їхню історію. Історію, що почалася з уважного погляду юнака, який розбив колишню Хечжу на друзки. Вона змінилася заради нього. Стала тією версією себе, яка відповідала його уявленням. Це ж нормально. Бути власністю когось — хіба це не і є любов?