Штучний інтелект - надії та побоювання

У далекому 1950 році американський математик, батько-засновник кібернетики та теорії штучного інтелекту Норберт Вінер опублікував роботу «Людське застосування людських істот» (у російському перекладі – «Кібернетика та суспільство»), в якій висловив свої побоювання, пов'язані з розвитком штучного інтелекту. Зараз, у ХХI столітті, проблема виглядає ще більш злободенною. Наша комп'ютерна залежність стала тотальною. Розваги, покупки, робота, навчання - майже все зосереджено в гаджетах розміром з долоню. Керуючись зручністю і – що гріха таїти? - лінню, ми перекладаємо на ІІ частину набридлих і нудних функцій, а часто довіряємо йому і прийняття рішень. Поки що, на хвилі ейфорії від перспектив, що відкрилися, переваги штучного інтелекту здаються незаперечними, але чи не вийде так, що милі зручності, які ми отримали зараз, у період «малечі» штучного інтелекту, обернуться великими неприємностями, коли «немовля» подорослішає і подивиться «батьків» критичним поглядом? Керуючись формулою «хто попереджений – той озброєний», Джон Брокман запропонував відомим вченим, публіцистам та філософам поміркувати про перспективи взаємодії людини та штучного інтелекту у світлі ідей, висловлених Вінером, а також у світлі нових реалій та останніх досягнень наукової думки.