Капітан Міхаліс

Коли на схилі років я взявся писати "Капітана Міхаліса", мною керувала потаємна мрія - зберегти, матеріалізувавши в словах, образ світу, побачений моїми дитячими очима. Точніше - образ Криту. Мені невідомо, як жили тоді діти вільної Греції[1], але критська дітвора в ту епоху героїв і мучеників, таких, як капітан Міхаліс, дихала повітрям неминучої трагедії. Турки ще топтали нашу землю, але Свобода вже розправила свої закривавлені крила. У непевні, переломні часи, сповнені гарячкової діяльності та надій, хлопчаки на Криті швидко ставали чоловіками. Турботи дорослих про благо батьківщини, про свободу, надії на Бога - захисника християн, який невдовзі занесе над турками караючий меч, проникли і в наші душі, витіснивши звідти звичні дитячі радощі й прикрощі.